Фото: Fix_you_pics

Contra spem spero

Fuyez au loin, oh mes pensées ; lourdes nuées d’automne

Car voici revenu le printemps lumineux ;

Pourquoi faut-il donc que mes jeunes années

S’écoulent dans la peine et l’écho des sanglots ?

Non, à travers les larmes, je garde le sourire

Et je chante au milieu des malheurs,

Sans espoir, je veux espérer quand même, je veux vivre :

Fuyez, pensées qui m’accablez !

Sur notre terre si dure et si aride,

Je m’en irai, semant des fleurs brillantes,

Dans la neige glacée je planterai des fleurs

Et les arroserai de mes larmes amères.

Et l’écorce puissante des glaces

Fondra sous mes pleurs brûlants,

Pour moi alors des fleurs pourront éclore,

M’annonçant enfin un heureux printemps.

Sur la pente abrupte de la montagne,

Comme on porte la croix, je porterai ma pierre,

Et m’élevant avec la charge énorme

J’entonnerai quand même un chant de joie.

Dans la nuit infinie et sombre,

Mes paupières jamais ne s’abaisseront,

Et mes yeux guetteront l’étoile des rois mages

Qui domine les nuits de son brillant éclat.

Oui, à travers les larmes, je garde le sourire

Et je chante au milieu des malheurs,

Sans espoir, je vais espérer quand même,

Je vais vivre : adieu, pensées qui m’accablaient !

2 mai1980

Traduit de l’ukrainien par Henri Abril

In, « Ukraine, 24 poètes pour un pays »

Editions Bruno Doucey, 2022

Contra spem spero

Гетьте, думи, ви хмари осінні!

То ж тепера весна золота!

Чи то так у жалю, в голосінні

Проминуть молодії літа?

Ні, я хочу крізь сльози сміятись,

Серед лиха співати пісні,

Без надії таки сподіватись,

Жити хочу! Геть, думи сумні!

Я на вбогім сумнім перелозі

Буду сіять барвисті квітки,

Буду сіять квітки на морозі,

Буду лить на них сльози гіркі.

І від сліз тих гарячих розтане

Та кора льодовая, міцна,

Може, квіти зійдуть — і настане

Ще й для мене весела весна.

Я на гору круту крем'яную

Буду камінь важкий підіймать

І, несучи вагу ту страшную,

Буду пісню веселу співать.

В довгу, темную нічку невидну

Не стулю ні на хвильку очей —

Все шукатиму зірку провідну,

Ясну владарку темних ночей.

Так! я буду крізь сльози сміятись,

Серед лиха співати пісні,

Без надії таки сподіватись,

Буду жити! Геть, думи сумні!

[2 травня 1890 р.]